До Дня матері...

14 травня - День матері 

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні  цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.

Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це – свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама – найголовніша людина для своїх дітей.

День Матері відзначають другої неділі травня, який вважається місяцем Пречистої Діви Марії. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва та допомоги. В травні, коли Природа-Мати виряджає свою Доню-Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці та радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають День Матері.

Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов'язане з ментальністю та суспільним ладом. Ще здавна князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу — козацтва.

Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Також, 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» та ін. організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді, День Матері відзначали дуже широко.

У 1939 свято заборонила радянська влада. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.

У Львові з 2010 року на центральних вулицях міста у другу неділю травня жінкам дарують приємні дрібнички — квітки-орігамі (у 2010 рр.), брелки (у 2011 р.), паперові брошки-маки (у 2012 р.), вітаючи з Днем матері і Днем української жінки. Акцію щороку організовує громадська організація «Борець».

Безумовно, День матері - це одне з  найзворушливіших свят, тому що кожен із нас із дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ рідної мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити, не зважаючи ні на що.

Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І не випадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть у дружній родині й під опікою щасливої матері.

В цей день я від усієї душі вітаю дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість!

**************************************************************************
Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив,

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна —
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.

© Ліна Костенко